По традиции, которую Центр Заботы о жизни г. Измаил начал в прошлом учебном году, мы провели конкурс на лучшее сочинение на тему «Ценность человеческой жизни» среди выпускников средних школ города. Сочинение-победитель предлагаем вашему вниманию.

Людське життя безцінне. Це не зрозуміти до того, як сам не зіткнешся з проблемами, на кону яких поставлене життя. Зараз перед багатьма матерями постає питання: народжувати чи не народжувати дитину, якщо умови для цього не зовсім сприятливі.
Взагалі поява дитини на світ – це диво. Але в наш час це диво перетворюється на побутову дію. До народження дитини відносяться як до придбання якоїсь іграшки, якої можна позбутися, якщо в тебе зник інтерес чи змінилися обставини. В такому випадку деякі жінки штучно переривають вагітність. Іншими словами, матір вбиває свою дитину, яка з’явилася у неслушний момент. На мою думку, такі матері вчиняють злочин, який, на жаль, не переслідується законом. Ні в якому виді живої природи не зустрічається таке явище, як вбивство свого, ще ненародженого, невинного дитя, на поталу власним інтересам.

Але є й такі матері, які вважають, що роблять краще своїй дитині, не народжуючи її, тому що почули діагноз, що дитина буде з якимись недоліками. В першу чергу вони полегшують життя собі, тому що не хочуть доглядати дитину-інваліда. Ось в цьому вже прослідковується закони живої природи, природного відбору, та скільки б людина не називала себе розумною, вона все одно залишається людиною. У Древній Спарті негарних дітей скидали у безодню, та з цього часу пройшло вже багато століть, а людина, здається, не розвивається, а навпаки, деградує. Зараз таких дітей навіть не народ¬жують, а вбивають ще в утробі. В медичній практиці відомо багато випадків, коли діагнози були помилковими, тому що розвиток дитини в утробі дуже важко прослідкувати. Тому вибір завжди залежить від матері, і я вважаю, що справжні матері все одно дають своїй дитині шанс.

Подібна ситуація, коли людина так само може позбавити життя рідної та дорогої їй людині, якби мовити, щоб полегшити її страждання. В такому разі безнадійно хворій людині вводиться смертельна доза снодійного, і людина спокійно та безболісно «засинає» назавжди. Чомусь до хворої людини одразу змінюється ставлення, її намагаються не турбувати, приховують від неї правду. Навпаки, в останню мить життя людина повинна розуміти та аналізувати своє життя. А як же поступають в такому разі рідні та близькі? Так, звісно, вони хочуть полегшити страждання, та замість того, щоб позбавити хворого тяжкої самотності, просто побути з ним без всяких слів втіхи, розділити нестерпну біль, люди прибігають до ефтаназії. Апелюють вони тим, що хворий сам цього хоче, але він хоче це, щоб не терпіти більше болю, але ж найсиль¬нішого болю завдає самотність.

Я вважаю, що аборти, дитячі та дорослі ефтаназію люди роблять від власного егоїзму. Вони кажуть, що хочуть полегшити життя іншим, але, насамперед, полегшують його собі. На сьогодні деякі люди зовсім втратили поняття про цінність життя. Ніхто не вправі відбирати те, що належить не йому.

Олександра АРНАУТОВА, учениця 11 класу ЗНЗ № 3